Поблизу Строкова деякий час діяв гайдамацький загін на чолі з І. Бондаренком. Народні повстання ослабили Польщу, і в 1793році Правобережна і Лівобережна Україна воз’єдналися. Тоді було утворено Київську губернію з Сквирським повітом, до якого увійшов і Строків. З інтабулярної відомості відомо, що 1797року у Строкові проживало 670 селян, 48 шляхтичів, була церква і три млини. У 1802р. у селі перебували на військовому постої солдати царської армії, що вкрай погіршило становище населення, адже селяни зобов’язані були утримувати «гостей». У 1810р. с. Строків придбав на публічних торгах Юзеф Абрамович. Він збудував у селі винокурню, на якій працювали його селяни . Поміщик немилосердно ставився до місцевих трударів, за найменшу провину призначаючи покарання – по 20-150 ударів різками. Навіть влада змушена була вказати Абрамовичу на недопустимість знущань над селянами. У 1839 р. Строків переходить у власність онука Юзефа Абрамовича- Станіслава Бурчака-Абрамовича, колезького реєстратора. Він також не відзначався гуманністю, а навіть перевершив свого діда. Поміщик нерідко вдавався до здійснення покарань особисто. Диким за своєю жорстокістю виглядає випадок , коли він в 1850р. побив вагітну селянину Олексієнко, внаслідок чого мертвою народилася дитина, а жінка померла. В 1858 році С.В. Бурчак-Абрамович прикупив собі і частину м. Паволочі. На схилі літ поміщик став краще ставитися до селян, та й після скасування кріпацтва вони перестали бути його власністю. Хоча варто згадати його позитивний вчинок: 1871року Бурчак-Абрамович подарував земельні наділи селянам Левчуку і Олексієнку, який, до речі був старшим сином померлої від його побоїв селянки, за старанну службу у його економії.