Тяжкий час пережили строківчани в 1932-1934 рр. Внаслідок голодомору багато жителів села загинули голодною смертю. В роки Великої Вітчизняної війни село було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Вранці 14 липня 1941 року на підступах Строкова 94-й загін прикордонників під командуванням Івана Середи прийняв нерівний бій з фашистами. Затиснуті з трьох боків танками та мотопіхотою вони билися з неосяжною стійкістю, зв'язками гранат та пляшками з горючою сумішшю виводили танки зі строю, з кулеметів та автоматів розстрілювали мотопіхоту. Капітан Середа особистим прикладом хоробрості підтримував бійців, поранений продовжував керувати боєм . Коли вибув зі строю кулеметник капітан сам ліг за кулемет і прицільним вогнем почав косити ворога та пляшкою з горючою сумішшю підпалив танк. Більшість прикордонників загинули в нерівному бою, пав смертю героя і каптан Середа. Посмертно йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а на честь загиблих бійців 94-го прикордонного загону біля шосе Житомир–Сквира споруджено обеліск Слави. І холодні води Тихого океану бороздить траулер «Іван Середа».

Бій відбувся вранці, а ввечері фашисти ввірвалися в Строків. На другий день німці зігнали всіх жителів села на майдан біля теперішнього клубу. Був призначений староста села, вибрані поліцаї. Після цього кожній сім’ї було наділено 10 соток пшениці, для того щоб її обмолотити і здати німцям. Після входу в село німців почалися грабунки. Кожного дня німці гнали селян на роботу, але всі старалися працювати повільніше, щось зіпсувати. Багато сімей брали до себе полонених. Вони допомагали збирати урожай. Німці дозволяли брати лише українців, але і росіяни говорили, що вони українці. Це дало змогу багатьом полоненим зберегти себе для подальшої боротьби. Багато полонених незабаром стали партизанами. Учасники партизанського загону, керівником якого був Рогаченко, а комісаром Ковнір, бійці Клименко С.Р., Лимов О, Захаренко М. нищили містки, перешкоджали вивезенню хліба, зривали німецькі заходи по збиранню врожаю. Керівник загону Рогаченко і зв'язківець Зіна були спалені живими в селі Малі Лисовці ( Київська область). пам'ятник їм і зараз свято бережуть жителі с. М.Лисовці. Незабаром на селі з'явилися оголошення про набір молоді на роботу до Німеччини.

В березні знову було зібрано народ біля клубу, були зачитані списки молоді, які мали їхати до Німеччини. На перший раз було взято 20 чоловік. Всього було взято 50 чоловік за 3 набори. Молодь, яка не потрапила в Німеччину, частково працювала на Голуб’ятинському кар'єрі. Це була дуже важка праці. Влітку 1942 року в селі відбулася диверсія. За допомогою Зубовича Сигизмунда і Олексієнка Костянтина було спалено трактор і молотарку. Багато строківчан допомагало партизанам продуктами. Був спалений міст в Голуб’ятині. Все це говорило про те, що народ не став на коліна, що народ бореться. Фашисти жорстоко знущалися з простого народу. Одного разу німецький офіцер, який поїхав в Новоселицю, не повернувся. Багато строківчан і полонених було загнано в церкву - їх хотіли спалити, бо німці думали, що офіцера вбили партизани. Врятував людей лише щасливий випадок. Як виявилось офіцер напився, і як то кажуть не дійшов до пункту призначення і спокійнісінько спав собі при дорозі. Його знайшов староста села, і приволік на собі у Строків - так люди були врятовані.

Під час Великої Вітчизняної війни проти німців боролося 360 жителів села, з них 192 відзначено урядовими нагородами, 133 – загинули смертю хоробрих. При визволенні села загинуло 16 воїнів. На честь загиблих у селі споруджено обеліск Слави. Після вигнання фашистських загарбників з рідної землі населення повернулося до мирного життя. Була збудована електростанція, сільський магазин, олійниця, пилорама, зростало житлове будівництво.